| |
Що з тобою, Україно?!
Де краса твоя і сила?!
Ти від болю почорніла,
Стала немічна й сива!(?)
Тяжко, важко мені, Сину
Цю біду переживати,
Бо не від чужих рук гину!,
Від СВОЇХ... у рідній хаті...
А, між тим, хіба ж для ЦЬОГО(?!)
Ми весь час з ворогом бились,
Щоби зараз мати Волю!, -
Гірко плакати й молитись?!
От що, Браття-Українці!
Давайте ми з Вами
Своє щастя збудуємо
Власними руками!
І тоді: „В сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій...”
Кобзаря ми пом’янемо:
„Незлим тихим словом!”
|
|